В Піддністрянах поховали відомого в діаспорі українця Степана Олійника
В лютому родинне село Піддністряни прийняло в свої обійми славного і мужнього, всіма шанованого в Україні і за її межами, доктора політології, консультанта ядерної політики США, полковника в відставці Степана Олійника, який помер ще на початку вересня 2019 року. Степан Дмитрович Олійник - наймолодший у сім'ї Олійників, в якій було ще три сини - Григорій, Іван і Роман, народився 18 липня 1930 року в Піддністрянах у селянській родині. Його батько та мати були активними діячами у місцевому осередку Товариства «Просвіта», найстарший брат Роман (Рахманний) став пізніше видатним вченим, журналістом-публіцистом, що друкувався також під псевдом – «Роман Хміль», середній брат Іван загинув у рядах УПА в 1944 році. Степан юнаком навчався в Ходорівській гімназії (1943-44). У 1944 році, напередодні приходу більшовиків у Галичину, під впливом старшого брата Романа емігрував разом з ним на Захід. Незважаючи на свій неповнолітній вік, у Кракові він був спійманий німецькою окупаційною владою та скерований на примусові роботи до Третього Райху, а згодом був приписаний там до служби при німецькій зенітній артилерії (так зване «Юнацтво»). У лютому 1945 року при допомозі брата Романа Степан втікає з табору зенітників та до кінця війни переховується в католицькому монастирі в Баварії. По закінченню війни пан Степан був «завербований» членом Проводу ОУН(м) на добровільну короткострокову службу кур’єра ОУН на федеральну землю Баварія. Після закінчення Другої світової війни Степан переходить до табору переселенців у місті Байрет. Тут він навчається у таборовій гімназії, а в серпні 1946-го, як неповнолітнього сироту, його переселяють до США, де він закінчив середню школу, а згодом одержав наукові ступені бакалавра (Нью-Йорк Сіті Коледж – 1954), магістра (1959) та доктора політології (Джорджтаунський Університет, Вашингтон, 1965).
Тридцять п'ять років (1950-1985) Степан Олійник віддав військовій справі. Починаючи від 1950 року Степан Олійник став на службу до Армії США, спочатку в активному резерві, а від 1970 року – в діючій Армії. Він був штабним офіцером при Комітеті об'єднаних навчальних штабів Збройних сил США. У 1978 році Степанові Дмитровичу Олійнику було присвоєно звання полковника. Після виходу у відставку він займався науковими дослідженнями з питань безпеки при Міністерстві оборони США (1983-92), був активним у громадському житті українства. Степан Олійник удостоївся високих військових нагород Збройних сил США та України - грамоти Академії Збройних сил України, ордена «За заслуги III ступеня», медалі МО України «Знак Пошани» та Почесної грамоти Міністерства освіти і науки України.
До й після здобуття незалежності Україною обидва брати - Роман та Степан Олійники весь час жили Україною, раділи її здобуткам й тяжко переживали усі негаразди та проблеми, чим тільки могли допомагали нашому народові у розбудові державності. Степан Олійник після 1992 року щороку відбував двомісячні поїздки до України, як консультант з питань оборони і національної безпеки, у 1994 році він працював радником при Консультативно-Дорадчій Раді при Верховній Раді України та при Міністерстві оборони. Д-р С.Олійник став автором ряду праць українською та англійською мовами, зокрема на військові теми, а також автором передмови до першого закордонного видання праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» був членом ряду наукових і професійних товариств та організацій.
Не зважаючи на те, що в юному віці покинув рідне село, до останніх днів щиро вболівав за нього та свою країну. Він був меценатом чи не усіх найважливіших подій у житті Піддністрян. Завдяки турботі п. Степана були впорядковані сільський цвинтар, церква. Родина Олійників виділила кошти для відновлення могили повстанців УПА і встановлення символічної стели. Найбільшим внеском сім’ї Олійників для рідного села була допомога у будівництві школи. Олійники не пошкодували заощаджень і виділили велику суму, яка була витрачена на придбання техніки й комп'ютерів, а також обладнання для спортзалу. Школа збагатилася новими меблями, й великою кількістю літератури. Зараз ця школа носить ім’я братів Олійників. П.Степан вболівав за школу та підростаюче покоління і довгі роки кращі учні отримували заохочення до навчання у вигляді премій від свого знаменитого земляка.
Коли Степан Дмитрович не привітав односельчан з Днем незалежності, початком навчального року, як він це завжди робив, місцевий священик І.Михальчак зв’язався з родичами, щоб дізнатись у чому справа. Через деякий час він дізнався, що 3 вересня 2019 року С.Олійник помер. Останнім бажанням Степана Олійника було поховати його біля батьків в Піддністрянах. Довгих п’ять місяців чекали його тлінні останки. 5 лютого він, на духовних крилах, прилинув у рідне село Піддністряни, де його, як люблячого сина України, прийняла у свої християнські обійми рідна земля.
