Деінституціалізація: що це і навіщо?
Влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа зі складною назвою «деінституціалізація» - (ДІ). За цим терміном ховаються фундаментальні зміни системи інтернатів, в яких станом на 31 грудня 2017 року по всій Україні перебувають 106 тисяч дітей. При цьому 92% з них мають родину, і лише 8% дітей в закладах інституційного догляду та виховання – діти-сироти, діти позбавлені батьківського піклування.
ДІ - не про закриття інтернатів, як його часто трактують. Не про економію коштів, не про те, що завтра діти опиняться на вулиці. Поки не буде сприятливих умов для дитини в її рідній сім'ї, ніхто не забере її з інтернату.
ДІ - про створення послуг у громаді (ОТГ), допомогу сім'ям у складних життєвих обставинах, щоб вони не віддавали своїх дітей до інституцій, а виховували в сім'ї. Адже безліч досліджень свідчать про шкідливість інтернатів для психічного та інтелектуального розвитку. Особливо, якщо йдеться про маленьких дітей - інтернатні заклади наносять невиправну шкоду їхньому мозку.
В Україні налічується 751 інтернатний заклад для дітей, з них:39 закладів - у системі МОЗ (у них живе та виховується 2773 дитини), 132 - системі Мінсоцу (5087 дітей), 580 - у системі МОН (97 923 дитини).
Процес ДІ розпочався із затвердження Кабінетом Міністрів України Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки і Плану реалізації її І етапу (9 серпня 2017 року).
Відповідно до Національної стратегії, вже у 2026 році дітей в інституціях має бути менше 0,5% від загальної кількості (зараз - 1,5%). А ті діти, хто з різних причин все ж залишаться в інституціях, а не в сім'ях, житимуть у невеликих установах в умовах, максимально наближених до сімейних, - до 10 осіб в одному закладі.
У кожній громаді планується створити доступні і якісні послуги для сімей з дітьми. Буде існувати ринок цих якісних послуг, не менше 50% з яких будуть надавати професійні громадські організації.
Наразі триває перший етап реалізації стратегії. Кожен регіон має оцінити свою мережу інтернатних закладів, з'ясувати, які діти до них потрапляють та чому, які є соціалальні послуги вже зараз та підготувати свій стратегічний план реалізації ДІ – реформи.
План дій I етапу реалізації стратегії передбачає, що органи центральної виконавчої влади (міністерства) спільно з громадськими організаціями, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та експертами повинні:
- розробити і ухвалити нормативно-правові акти, організувати методичне забезпечення, необхідне для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей;
- проаналізувати існуючу мережу закладів інституційного догляду за дітьми, оцінити забезпечення прав дітей в кожному регіоні і затвердити регіональні плани реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
- сформувати і навчити регіональні команди по впровадженню вищезгаданої стратегії;
- розробити навчальні програми для підготовки, перепідготовки фахівців, зокрема тих, які працюють з дітьми з інвалідністю;
- розробити критерії моніторингу процесу реформування системи інституційного догляду та виховання дітей;
- залучити інвестиції для впровадження реформи системи інституційного догляду та виховання дітей.
Це складна та багатогранна реформа, адже інтернати знаходяться у віданні трьох міністерств. На Національному рівні Координатором ДІ стратегії визначино Міністерство соціальної політики. На регіональних та районних рівнях Координаторами впровадження ДІ-реформи визначені служби у справах дітей обласних державних адміністрацій, районних державних адміністрацій, виконкомів міст обласного значення.
Допомагати Міністерству соціальної політики України та всім іншим міністерствам та пілотним областям буде також Національний офіс з реформи деніституціалізації (http://diplatform.org.ua/) при Уповноваженому Президента України з прав дитини, створений за підтримки Канадського проекту «EDGE», а з 2019 року «SURGe» в Україні.
