100 РОКІВ З ДНЯ ПОЧАТКУ «ЧЕРВОНОГО ТЕРОРУ» – ЗЛОЧИННОЇ РЕПРЕСИВНОЇ ПОЛІТИКИ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ

 5 вересня, в Україні відповідно до постанови Верховної Ради України від 8 лютого 2018 року № 2287-VІІІ встановлено День пам’яті – 100 років з дня початку «червоного терору» – злочинної репресивної політики комуністичного режиму.

Трохи історії.... 5 вересня 1918 року радянський уряд ухвалив Декрет про червоний терор, який ставив завдання боротьби з контрреволюцією. Упродовж десятиліть радянська історіографія культивувала лише одну версію: «червоний терор» більшовики запровадили у відповідь на «білий терор». Мовляв, легітимація державного насилля була цілком обґрунтованою – 30 серпня 1918 року було скоєно замах на Леніна і вбито голову Петроградської ЧК Моїсея Урицького. Але насправді цей документ лише формально закріпив політику, до якої від самого початку вдавалися більшовики. Терор був закладений у підвалини Радянської держави. Ще задовго до встановлення більшовицького режиму, лідери цієї партії сповідували ідеї насилля і терору. Саме терор, прикритий фіговим листом утопічної ідеї «рівності та братерства», якою спокусились народні маси, став тією цементуючою основою, без якої комуністичний режим не протримався б і дня. Мета терористичної держави – придушення, залякування і деморалізація; становище, коли кожен член суспільства стає заручником держави.     Спочатку «червоний терор» був випробуваний у Москві та Пітері, а потім, подібно чумі чи холері, поширився й на «братні» республіки, зокрема й на Україну. На території України «червоний терор» розпочався у січні 1918 року з вторгнення загонів Муравйова. Кількатижневе перше перебування більшовиків в столиці України навело на киян жах. Нова влада одразу ж продемонструвала, чого від неї варто чекати. У місті розпочались розправи над офіцерами, юнкерами, гайдамаками та всіма іншими, кого більшовики записали до «ворогів революції». За перші дні хазяйнування в місті більшовиків було розстріляно від 3 до 5 тисяч чоловік, переважно російських офіцерів та українських старшин, а також тих, хто мав посвідчення Центральної Ради, представників духівництва (зокрема, було по-звірячому вбито митрополита Київського Володимира).