Він мріяв жити для сина, а віддав життя за Україну: Ходорівщина провела в останню путь Романа Дирду
23 травня, у День Героїв, Ходорівщина у скорботі та сльозах провела в останню дорогу свого Захисника — Романа Дирду. У цей день громада схилила голови перед людиною, яка віддала найдорожче — власне життя — за Україну, за мирне небо, за майбутнє свого сина та кожного з нас.
22 травня траурний кортеж із тілом полеглого воїна повернувся до рідного Ходорова. Сирени знову розірвали тишу міста, сповіщаючи про ще одну важку втрату. Люди навколішки зустрічали Героя, проводжаючи його поглядами крізь біль, який словами неможливо передати. Кожне таке повернення залишає рану у серці громади та назавжди змінює життя рідних.
Роман Дирда народився 16 листопада 1988 року у Ходорові. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Ходорівській школі №3, згодом — у Жидачівському ліцеї, де здобув професію водія. Два роки навчався в Аграрному університеті у Дублянах. Працював у Ходорові на підприємстві «Дунапак», пізніше — в Івано-Франківську.
Його життя було простим і справжнім — родина, праця, турбота про близьких. У 29 років Роман одружився, а згодом у сім’ї народився син Максим, якого він любив понад усе. Саме заради майбутнього своєї дитини він став на захист держави.
Перед повномасштабним вторгненням Роман повернувся з-за кордону в Україну. У серпні 2022 року вступив до лав Збройних Сил України. Пройшов військове навчання в Англії, після чого служив у мінометних військах. Був командиром міномета 3 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу мінометної батареї БТГр військової частини А4122.
Роман боронив Київщину, воював на Харківщині, Донеччині, під Бахмутом, Покровськом, Вовчанськом та на Курщині. Побратими згадують його як спокійного, відповідального та мужнього воїна, який ніколи не втрачав людяності навіть у найважчі хвилини війни. За сумлінну службу був нагороджений подякою 210 окремого штурмового полку.
11 березня 2025 року життя Захисника обірвав удар ворожого дрона на Курщині. Тривалий час Роман вважався зниклим безвісти. Через активні бойові дії повернути тіло додому було неможливо. Лише через 14 місяців, у межах обміну, Герой повернувся до рідного міста «на щиті».
У День Героїв Ходорівщина провела Романа Дирду в останню дорогу. Поховали Захисника на міському кладовищі у Ходорові, в районі «Зарудка» на вулиці Львівській. Під залпи почесної варти та молитву громади Герой знайшов свій останній земний спочинок.
Найболючішою миттю церемонії стало передання державного прапора, яким була вкрита домовина воїна, його маленькому синові Максиму. Цей прапор став не лише символом вдячності держави, а й знаком великої батьківської жертовності, мужності та любові. У ньому — пам’ять про тата, який віддав життя за Україну і за майбутнє своєї дитини.
Немає страшнішого болю, ніж сльози матері над домовиною сина. Немає важчої втрати, ніж дитинство без батька. Маленький Максим ростиме з пам’яттю про тата-Героя, який до останнього подиху боронив рідну землю.
У скорботі вся громада. Ходорівщина схиляє голови перед світлою пам’яттю Романа Дирди — доброго сина, люблячого батька, вірного друга та мужнього воїна.
Ходорівська міська рада висловлює щирі співчуття матері, синові Максиму, рідним, друзям та побратимам полеглого Захисника.
Світла пам’ять Герою України.
Вічна слава і шана.
