Ціна нашого миру: історія життя та загибелі Володимира Мицака
Травневе небо над Ходорівщиною сьогодні затягнуте хмарами невимовного жалю. 11 травня наша громада зупинилася в глибокій пошані, проводячи в останню земну дорогу того, чиє життя обірвалося на самому злеті. Страшна війна знову переступила поріг рідної домівки, перетворивши квітучу весну на час вічної розлуки. Володимир Мицак повернувся додому на щиті, ставши частиною нашої спільної вічної пам’яті.
Йому назавжди залишиться тридцять три. У цьому віці він мав би засівати власну ниву, але натомість став на захист нашої землі у складі зенітного ракетного взводу. Володимир був призваний на військову службу за мобілізацією 19 квітня. Вже 1 березня 2024 року він отримав звання молодшого сержанта і був призначений командиром відділення. За виняткову мужність та бойові заслуги 29 березня 2024 року воїн був відзначений почесним нагрудним знаком «Золотий хрест».
Довгі місяці тривожного очікування та надії завершилися трагічною звісткою. Серпень 2025 року забрав життя вірного сина України у пекельних боях під Покровськом, залишивши по собі лише пустку та невимовний біль.
Володимир народився 13 жовтня 1991 року в с. Рудківці. Зростав у багатодітній родині разом із п’ятьма сестрами. Навчався у місцевій школі, де запам’ятався добрим і відповідальним учнем. У 2010 році закінчив Новороздільський професійний ліцей будівництва та побуту, здобувши фах електрогазозварника. Працював у Львові на підприємстві «Львівхолод», згодом за кордоном та на ДМЗ «Карпати» в Новому Роздолі, завжди залишаючись надійною опорою для близьких.
Він був серцем своєї родини. Для п’ятьох сестер Володимир був єдиним братом — їхньою гордістю та силою. Він трепетно ставився до батьків, обожнював племінників і навіть з окопів Донеччини передусім піклувався про рідних. Володимир так і не встиг створити власної сім’ї, віддавши своє життя заради майбутнього кожного з нас.
Поховали Героя у рідних Рудківцях з усіма військовими почестями, синьо-жовтий стяг, яким була огорнута домовина, передали матері Володимира.
Важко знайти слова втіхи для родини, чий світ згас разом із цією втратою. Жодні співчуття не повернуть тепла його рук, але пам'ять про його жертовність житиме вічно — у наших молитвах та у вільнім подиху кожного з нас.
Ходорівська міська рада та вся громада висловлюють найщиріші співчуття батькам, сестрам, рідним, близьким та бойовим побратимам Володимира. Ми поділяємо ваш біль і схиляємо голови у спільній молитві. Ми всі сьогодні стали сиротами, бо втратили того, хто тримав небо над нами.
Герої не вмирають! Вони стають нашою вічною пам'яттю та нашими небесними охоронцями. Вічна слава і вічний спокій нашому захиснику Володимиру!
