Біль що не має меж — громада на колінах попрощалася з Героєм Євгеном Стахом
Бувають дні, коли небо стає ближчим до землі від кількості молитов, а земля — важчою від невимовного горя. Сьогодні Ходорівська громада схилила голову у глибокій скорботі: ми провели в останню земну дорогу нашого Захисника — Євгена Михайловича Стаха.
Це була його остання дорога додому. Не така, на яку чекали рідні, не така, про яку мріяв він сам. Дорога, встелена не лише живими квітами, а й гарячими сльозами та розбитими надіями.
Євген був людиною рідкісної душі. Щирий, працьовитий, із тими золотими руками й добрим серцем, які змалку виділяли його серед інших. Він не шукав слави, він просто не міг інакше, коли Батьківщина опинилася в огні. Сержант, командир відділення — він був опорою для побратимів на фронті, так само як був незрушимою скелею для своєї сім’ї вдома.
«Він так хотів простої тиші...» — ці слова відгукуються болем у кожного. Євген мріяв про мирний ранок у рідному домі, про спокійну старість поруч із коханою дружиною. Він ніс ці мрії крізь пекло війни, захищаючи право кожної української родини на це щастя.
Сьогодні серце дружини розірвалося навпіл, а дві дорослі доньки втратили свій всесвіт. Батько вже не обійме, не порадить, не посміхнеться з порогу. Йому назавжди залишиться 49. Вік розквіту, вік, коли треба жити й радіти дітям... але він обрав шлях воїна, щоб жили ми.
18 грудня 2025 року серце Героя зупинилося під час виконання бойового завдання. Тепер він тримає небо над нами.
Під останній військовий залп Євгена поховали на місцевому кладовищіу селі Городищенське. Державний Прапор, яким була вкрита труна — просякнутий запахом війни та вірності — передали рідним. Як символ того, що Євген Стах тепер — частина вічності, частина нашої свободи.
Ходорівська громадо! Бережімо цю пам’ять. Нехай кожна згадка про Євгена буде нашою молитвою. Ми поділяємо цей страшний біль із родиною.
Спи спокійно, наш Захиснику. Твій подвиг безсмертний. Твоє ім'я — у наших серцях.
Вічна пам'ять Герою! Слава Україні!
