100-ЛІТТЮ ПОЧАТКУ СПОРУДЖЕННЯ ХРАМУ СВЯТИХ БЕЗСРІБНИКІВ І ЧУДОТВОРЦІВ КОСМИ І ДАМ'ЯНА В ХОДОРОВІ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ.
Недільного дня 31липня 2022 року до храму СВЯТИХ БЕЗСРІБНИКІВ І ЧУДОТВОРЦІВ КОСМИ І ДАМ'ЯНА В ХОДОРОВІ йшли у вишиванках святково одягнені люди.
Того дня у Ходорові було велична подія - 100 років тому було закладено наріжний камінь під будівництво храму.
Чи думали ходорівські газди 100 років тому, коли ставили цей наріжний камінь, що церква встоїть, а ті хто прийдуть до неї через 100 років – житимуть в омріяній державі Україна?.. Думаю, що думали, більше того, вони в це вірили, бо не просто їм було у чужій державі будувати свою церкву і плекати віру. Це все робилося для нас, для тих нащадків які прийдуть, робилося з вірою що збережемо церкву, віру і здобудемо свою незалежну державу. І символом цього було те, що під наріжний камінь майбутньої церкви поклали: скриньку з двома рушниками, на яких було вишито: "Христос Рождається" і "Христос Воскрес", мініатюрну хоругву Косми і Дам'яна і український синьо-жовтий прапор…
Дехто з ходорівчан, дивлячись на те як падає у неділю невеликий дощ, казав: то не дощ, то наші діди і прадіди які розпочинали це будівництво тішаться там на небесах і плачуть що пройшло вже 100 років, а вона, красива і неповторна за своїм архітектурним ансамблем, рідна ходорівська церква велично стоїть і виконує свою місію: сіє зерна Божого слова серед вірних християн.
Преосвященний єпископ Стрийський владика Тарас, очолив Архиєрейську Божественну Літургію. При вході до храму, єпископа зустрічала парафіяльна громада на чолі з парохом отцем Миколою Прунаком.
Звертаючись до численно присутніх у храмі вірних зі словом проповіді, владика Тарас сказав: «Ось уже сторіччя на цьому місці, вже від самого початку будівництва тут проповідується Євангеліє». Ця дорога проповіді Божого Слова до людських сердець, «має утвердження там, де є проповідь, примирення і освячення людини. Це дорога зросту віри… І для того, щоб в нашому суспільстві зродився спільний фундамент, потрібно починати з віри, не з економіки чи політики, але з віри, з формування людської особистості, з її усвідомлення власної гідності».
Владика Тарас зазначив, що “серед цього різноманіття проявів віри, ми маємо собі усвідомити, що найкраще звістує Христове Євангеліє людина, котра усвідомлює, що є сліпа і потребує Бога, який її уздоровить. Сліпота означає не бачити правдиво. А щоб бачити правдиво, щоб вірити правдиво, потрібно мати довіру до Божого Слова, потрібно прожити оце чудо прозріння. Воно стається тоді, коли маємо довіру до Бога. Апостол Павло сказав гарні слова, що віра є запорукою того, чого сподіваємося. А чого ми сподіваємося? Це питання має поставити собі кожен з нас. «Ми сьогодні ведемо боротьбу не тільки на тому фронті, де вибухають бомби та гинуть люди. Ми мусимо усвідомити, що та боротьба проходить через нас тут. Це лінія фронту між вірою і невірством, між богопочитанням і безбожництвом. І ця безбожність це простір, куди ворог хоче залізти, куди диявол посилає своїх слуг. Та лінія фронту є викликом для кожного з нас, щоб ми формували особисту, родинну і суспільну атмосферу віруючого в Бога Божого люду. Щоб ми усвідомили, що святий Володимир це не був просто політичний діяч, але був мудрий муж, натхненний Святим Духом, котрий розумів, що майбутнє для його народу може бути тоді, коли він буде об’єднаний вірою в єдиного правдивого Бога»…
У спільній молитві з нагоди такої дати до храму завітало чимало гостей, серед яких, народний депутат Андрій Кіт, мешканці Ходорова і навколишніх сіл, гості з Львівщини. Дякуючи за подячну грамоту отцю декану Миколі Прунаку, міський голова Ходорова Олег Коцовський зазначив що Ходорів – місто яке береже свою духовну і історичну спадщину. Береже і примножує, і підтвердженням цього є один з найкращих втілених проектів – Церква Святих Володимира і Ольги.
Про історію початку будівництва Храму СВЯТИХ БЕЗСРІБНИКІВ І ЧУДОТВОРЦІВ КОСМИ І ДАМ'ЯНА написав Любомир Калинець:
У 1922 році, після тривалого часу нарешті вдалося зрушити з мертвої точки справу зведення нової церкви, що вкрай потрібно було робити ще на початку 1910-х рр. Зокрема, це підтверджував під час оглядин у червні 1912 р. сам митрополит Андрей Шептицький.
На жаль, Перша світова війна перервала всі намічені плани.
У 1922-му було залито фундамент з першочерговим встановленням і освяченням наріжного каменя на місці майбутнього великого вівтаря. Прикметно, що його назвали "Максим" на честь одного з найактивніших і заслужених парохіян Максима Калинця, таким чином відзначивши його великі заслуги перед парафією. Крім цього, отець-декан Іван Винницький поклав під цим каменем ще й скриньку з двома рушниками, на яких було вишито: "Христос Рождається" і "Христос Воскрес", мініатюрну хоругву Косми і Дам'яна, український прапор, кулак жовтих грошів, кілька квіток безсмертника.
Будівництвом від початку опікувався спеціально вибраний комітет, до складу якого ввійшли Юревич, Максим Калинець, судовий радник Саляк, Кашинський, Панько Румінський, Дмитро Зубрицький та ін.
Проектували храм двічі в майстерні відомого архітектора Якова Рудницького. Спочатку у Львові в 1922 р. Проект вражав неабиякою красою та помпезністю. Проте виявилося, що для втілення цього задуму катастрофічно бракує грошей, через що його вирішили спростити. Іншим чинником стало те, що він уособлював храми, характерні для московської православної традиції. Другий проект Я. Рудницький доробив 1926 р. в Перемишлі. Відповідно, будівництво велося з перервами методом народної будови, тобто завдяки пожертвам свідомих і спроможних міщан, а також мешканців сусідніх Вовчатич (ще донедавна були вірними ходорівськоїпарохії). Запрошували також умільців з інших теренів…
На завершення репортажу про святкування 100-річчя початку будівництва Храму в Ходорові, хотілося б навести слова якими Владика Тарас звернувся до присутніх:
«…«Просімо для себе ласки довіряти Богу. Дозвольмо Богові, щоб Він в нашому особистому, суспільному, народному житті чинив ті діла, ті чуда, про котрі ми сьогодні просимо – про мир, про перемогу, про справедливість, про відродження нашого народу, нашої Церкви, нашої держави, з довірою. Нехай станеться вам по вашій вірі, пам’ятаючи, що наймогутніша сила, якою можемо перемогти будь-яке зло і подолати будь-якого ворога, котрий зазіхає на наші права, свободу і незалежність – це наша віра. І цієї віри нам сьогодні потрібно просити, щоб Господь вчинив нам по тому, як ми віримо. Щоб ми усвідомили, що віра – це той простір, де ми можемо співділати з Богом, а Він може перемагати всяке зло»…
