Сьогодні 50-ті роковини від дня народження Героя України ходорівчанина Романа Точина
На могилі в Ходорові захисника вшанували молитвою і покладанням квітів, провели чин панахиди.
Родина, друзі, майданівці, громадськість та представники влади схилили голови перед подвигом Романа, якому сьогодні мало б виповнитись 50 років.
Вшанували пам'ять героя також у Львівській облдержадміністрації.
Роман думав про краще майбутнє не лише для своїх діток. Тому, як тільки почув, що у Києві постраждали студенти, не роздумуючи довго гайнув на Майдан. Роман Точин – мешканець містечка Ходорів, що на Львівщині. Він понад усе вірив, що все закінчиться добре. Одначе 20-го лютого 2014 року його лижний шолом пробила куля снайпера. У Романа залишилась дружина та дві доньки.
Роман Точин народився 6 серпня 1970 року у м. Ходорові, Жидачівського району, Львівської області. Він був сиротою: батько в ранньому віці помер, а мати Леся, виховувала їх з братом сама. Роман був сповнений життя. Бігав зранку, купався в озері, возив дітей на лижі, всіх друзів намовив купити ковзани. А підлітком разом із товаришами навіть організував боксерський клуб.
Зі спогадів шкільного вчителя Василя Андрійовича Ковтала: «Він був душею компанії, діти об’єднувалися навколо нього. Роман із друзями обладнали спортивний зал, де займалися важкою атлетикою, боксом, іншими видами єдиноборств. Хлопців запрошували на змагання та турніри. Роман був авторитетом серед молоді.
Після технікуму пішов до армії, де служив у хімвзводі. Був всебічно розвиненим. Йому вдавалося освоїти безліч професій (слюсарну та столярну справи, будівельні роботи). Роман був обізнаним у всіх галузях та до будь-якої роботи ставився з неабиякою відповідальністю.
Він мав „золоті руки”, якими збудував власний будинок. Його знали як чудового майстра – не одному зводив чи ремонтував оселю, бо ж працював у будiвельнiй бригадi. “Навiть у тому був iдеалiстом: все мало бути чiтко i правильно, – розказує його знайомий Ростилав Гапонюк. – Якось хлопцi плитку криво поклали, вiн змусив здирати i наново стелити. Але робив все спокiйно, був дуже скромним. Роман свого часу карате займався, але нiколи тих навичок не використовував – навпаки, був таким, про кого кажуть: i мухи не образить. Його всi запам’ятали як людину щиру, добру та життєрадiсну. А ще він був великий патрiот, революцiонер. Ще в часи Помаранчевої революцiї стояв у Києвi увесь час, був командиром. Пiсля того, як силовики побили дiтей у столицi, одразу зiбрався i поїхав. Вже 1 грудня був на Майданi. Згодом долучився до Першої сотнi – охороняв барикади на Iнститутськiй. Додому за весь час приїжджав лише раз – перед Новим роком. Захворiв, мусив пiдлiкуватися. Та пробув лише кiлька днiв – i це було його останнє побачення з рiдними.
“Ми вже там всi “засвiтилися”, нас усiх знають, – казав. – Тому не маємо iншого виходу, як стояти до кiнця, до перемоги”. Коли розпитував його про побратимiв, він вiдповiдав: “Там такi хлопцi! Такi люди!”
З інтерв’ю Романа Точина за кілька днів до смерті: «Ми захищаєм свою Незалежність, ту, яка є тут у нас на Майдані. Свою свободу, свою незалежність, своє волевиявлення своєї правди. Того, як ми хочемо жити. По-європейськи, в цивілізованому світі. Для того ми і збириаємо ці барикади, щоб закрити кусочок тої свободи, яка існує тут на Майдані. Беркут взагалі вже… Ми вважаємо, що такої сили взагалі не повинно бути. Вони повинні боротися з терористами, а не з мирними людьми. Тому, що тут люди всі мирно наставлені, то що зараз озброїлись кийками і різними желізяками, це через те, що просто людей вбивають в Києві. Люди пропадають, так як за давніх часів комуни. Я просто не можу зрозуміти тої позиції наших державних керівників, які до сих пір не чують нас і не бачать. І тому ми боремось за свою незалежність, за правильний уряд, за уряд який буде дослухатись до людей, який буде спілкуватись з людьми, який буде чути народ. За порядок. За зміни в державі. За чесний уряд, за нормальні, цивілізовані відносини. Щоб бути щасливим, треба мати родину, мати кохану дружину, дітей, я так думаю. То для мене щастя моє…»
Він пішов у вічність на 44-му році життя. Його вбив снайпер 20 лютого 2014 року, коли намагався витягнути з-під обстрілу поранених побратимів під час контратаки на вулиці Інститутській.
20 лютого 2015 року в Києві під час вшанування пам’яті Героїв Небесної Сотні у Художньому Арсеналі Президент України вручив 107 орденів «Золота Зірка» Героя України рідним активістів Революції Гідності. Найвищу державну нагороду з рук Глави держави отримали дружина і дочка ходорів’янина Романа Точина.
Його ім’ям названо вулицю у Ходорові та Ходорівську загальноосвітню школу №3, на фасаді якої 22 лютого 2015 року урочисто відкрили меморіальну дошку на честь Героя. 17 липня 2016 року на могилі Героя України, Героя Небесної Сотні Романа Точина урочисто відкрили пам’ятник. На Алеї Героїв України у Жидачеві ростуть деревця, які посадили рідні Романа Точина, представники молоді та громадськості Жидачівщини.
Вічна пам‘ять...
Слава Україні!!!
Героям Слава!!!
