Навіки в строю. Ходорівська громада попрощалася з Миколою Гарасимом
Є дні, коли біль огортає все навколо. Коли дорога додому стає останньою, а замість обіймів рідні зустрічають свого захисника в домовині. Коли материнське серце відмовляється прийняти страшну правду, а дитячі спогади про батька назавжди набувають особливої цінності.
21 вересня Ходорівська громада провела в останню земну дорогу солдата Гарасима Миколу Любомировича — мужнього воїна, люблячого чоловіка, турботливого батька трьох синів і вірного сина України.
Микола Гарасим народився 2 жовтня 1978 року у Львові. Навчався у загальноосвітній школі №72. Із дитинства мав особливу любов до природи та творчості.
Його руки вміли створювати красу. Микола любив працювати з деревом, вирізьблював і випалював картини, вкладаючи у свої роботи частинку душі. Після 9 класу обрав фах столяра та здобув відповідну освіту в художньому училищі.
У житті була строкова служба у Поліському полку Національної гвардії України, праця, родина, щоденні турботи й прості радощі, з яких і складається справжнє життя.
А найбільшим щастям були троє синів — Богдан, Захар і Святослав.
Микола був люблячим батьком, для якого родина завжди залишалася найціннішим скарбом. Особливе місце в його серці займали спільні риболовлі із синами. Біля води, у тихих розмовах, він ділився з хлопцями життєвою мудрістю, вчив їх бути сильними, чесними та відповідальними.
Тепер ці спогади назавжди залишаться з його дітьми.
У жовтні 2024 року життя Миколи змінилося — він став військовослужбовцем і вирушив захищати Україну.
За мобілізацією його призвали на військову службу, де він служив стрільцем-снайпером десантно-штурмового відділення.
До служби він поставився відповідально, розуміючи, що тепер від його витримки, рішучості та професійності залежить не лише виконання бойового завдання, а й життя побратимів. Микола сумлінно виконував свої обов’язки, залишався вірним військовій присязі та підтримував тих, хто був поруч.
Він захищав Україну заради найдорожчого — своєї родини, рідного дому та можливості жити на своїй землі. За кожним його днем на службі були люди, які чекали його повернення, вірили в нього і підтримували.
Та повернутися додому Миколі вже не судилося.
6 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Руське Порічне Курської області Микола загинув від тяжких осколкових поранень, отриманих унаслідок вибуху.
Цього дня жалобний кортеж пройшов вулицями Ходорівської громади. У Ходорківцях Героя зустріли живим коридором пошани. На Алеї Героїв Небесної Сотні у Ходорові люди схилили голови перед його подвигом.
Серед тих, хто прийшов провести Миколу в останню дорогу, були рідні, друзі, знайомі, побратими та жителі громади.
Квіти, молитви, державні прапори й тиша, у якій відчувався невимовний біль…
Усе це — остання шана воїну, який віддав своє життя за Україну.
У рідній Калинівці Миколу Гарасима поховали на землі, яку він захищав. Землі, до якої повернувся назавжди.
Сьогодні особливо важко його мамі Галині Іванівні, дружині Марії, синам Богдану, Захару та Святославу, сестрі Оксані.
Важко всім, хто знав Миколу, хто працював із ним, дружив, зустрічався в житті. Важко побратимам, які втратили свого бойового товариша.
Ходорівська громада висловлює щирі співчуття родині Героя. Нехай любов рідних, підтримка близьких і пам’ять усіх, хто знав Миколу, допоможуть пережити цю непоправну втрату.
Микола Гарасим назавжди залишиться у пам’яті громади як Захисник України, люблячий батько та людина, яка віддала найдорожче заради миру й свободи своєї держави.
Світла пам’ять Герою.
Вічна шана його подвигу.
Герої не вмирають.
