Світла дорога у вічність: остання шана Захиснику Мирославу Підковичу
30 липня 2026 року для Ходорівської громади став днем глибокої скорботи. Цього дня громада навколішки, зі сльозами на очах та невимовним болем у серці, провели в останню земну дорогу нашого земляка, Захисника України Мирослава Мирославовича Підковича (04.10.1967 – 02.07.2024), жителя села Жирова.
Війна знову прийшла у нашу громаду страшною звісткою і забрала ще одне життя. Ще одного чоловіка, який мав жити, радіти кожному новому дню, обіймати своїх дітей та онуків, бути поруч із найдорожчими. Натомість він віддав своє життя за Україну, за наше право жити під мирним небом, за майбутнє, яке виборював ціною власного життя.
Траурний кортеж зустрічали у селі Ходорківці. Сотні людей вийшли, щоб віддати останню шану своєму землякові. Схилені голови, навколішки схилені люди та тиша, сповнена молитви й болю, стали найщирішою подякою Герою за його подвиг і самопожертву.
На Алеї Героїв у Ходорові громада спільно вшанувала пам'ять Захисника. Дзвінка тиша, молитва, сльози рідних і небайдужих земляків стали свідченням того, що біль цієї втрати неможливо виміряти словами. Адже кожен полеглий Захисник — це не просто ім'я. Це цілий світ, який більше ніколи не буде таким, як раніше.
Останньою дорогою Мирослав Мирославович повернувся до рідного дому у селі Жирова. Тут, серед близьких людей, у спільній молитві та скорботі відбувся чин похорону. Під звуки церковних дзвонів і Державного Гімну України громада віддала останню шану своєму Захиснику, який до останнього залишався вірним військовій присязі та українському народові.
Мирослав Мирославович був не лише воїном. Він був людиною праці, добрим чоловіком, люблячим батьком, турботливим дідусем, сином і братом. Найбільшою цінністю його життя була родина. Саме для неї, для своїх дітей і онуків, для майбутнього українських родин він став на захист Батьківщини.
Найважче сьогодні тим, хто втратив найдорожчу людину. Дружина, діти, онуки, мати, сестра — для них час назавжди розділився на «до» і «після». Жодні слова не здатні полегшити цей біль чи заповнити порожнечу, яку залишає після себе рідна людина. Але вся Ходорівська громада сумує разом із ними, розділяючи цей невимовний біль.
Мирослав Мирославович назавжди залишиться у пам'яті Ходорівської громади як Герой, який без вагань став на захист рідної землі та віддав за її свободу найдорожче — власне життя. Його мужність, незламність і самопожертва назавжди житимуть у пам'яті земляків та надихатимуть майбутні покоління.
Схиляємо голови у глибокій скорботі та висловлюємо щирі співчуття родині, рідним, друзям і побратимам.
Нехай Господь прийме душу новопреставленого воїна у Царстві Небесному, а світла пам'ять про нього житиме у серцях усіх, хто його знав, любив і шанував.
Вічна пам'ять Захиснику України.
Вічна слава Герою!
