Назавжди у строю та в наших серцях: пам’яті Захисника України Любомира Музики
Кажуть, Господь не дає людині більшого випробування, ніж вона може витримати. Та коли мати проводить в останню путь свого сина, здається, що такого болю не здатне витримати жодне серце.
Часто можна почути, що час лікує. Але як може час зцілити материнське серце, яке щодня повертається до найдорожчих спогадів — до рідного голосу, усмішки, теплих обіймів? Любов матері не минає разом із часом — вона залишається назавжди…
Війна безжально забирає найкращих. Молодих, щирих, працьовитих. Тих, хто ще мав будувати своє життя, створювати сім'ю, виховувати дітей, радіти простим буденним моментам. Але вони зробили свій вибір — стали на захист України, віддавши за неї власне життя. Разом із ними назавжди змінюється життя їхніх батьків, братів, сестер, друзів. Бо втрату рідної людини неможливо пережити — з нею лише вчаться жити.
Саме такий невимовний біль живе в серці родини Захисника України, солдата Любомира Івановича Музики.
Любомир народився 15 січня 1998 року у селі Заліски в багатодітній родині. Навчався у початковій школі в Залісках, а згодом продовжив навчання у Бортниківській школі . Після школи здобув професію у Новороздільському професійному ліцеї, де навчався за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів, водій категорій В, С». Працював на різних підприємствах, певний час був на заробітках за кордоном.
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення, Любомир не залишився осторонь. Він став на захист Києва у складі сил територіальної оборони.
Він був звичайним хлопцем із великим серцем. Любив життя, цінував родину, поважав людей, умів дружити й завжди приходив на допомогу. Попереду було ще стільки планів і мрій. Та війна вирішила інакше.
У червні 2024 року Любомир вступив до лав Збройних Сил України. Служив механіком-водієм у 100-й окремій механізованій бригаді. Попри молодий вік, він мужньо виконував свій обов'язок, залишаючись вірним побратимам, військовій присязі та Україні. Його знали як відповідального, спокійного і надійного воїна, на якого завжди можна було покластися.
6 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу Торецька на Донеччині, солдат Любомир Музика загинув.
Йому назавжди залишилося 27 років…
Рідні, друзі та односельці згадують Любомира як надзвичайно добру, щиру й світлу людину. Кажуть, що ще зі шкільних років він був «золотою дитиною» — вихованим, працьовитим, розсудливим, завжди готовим підтримати, допомогти чи просто вислухати. Він умів залишати після себе добро, і саме таким назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав.
8 липня 2026 року Ходорівська громада у скорботі провела в останню земну дорогу Захисника України, солдата Любомира Музику. Цього дня рідні, друзі, побратими, духовенство, представники міської влади та жителі громади зібралися, щоб віддати останню шану воїну, який віддав своє життя за свободу та незалежність України.
На Алеї Героїв Небесної Сотні відбулася поминальна панахида та церемонія прощання із Захисником України. Після цього траурна процесія вирушила до рідного села Заліски, де відбувся чин похорону. Любомира Музику поховали на сільському кладовищі. Під час прощання матері Героя передали Державний прапор України, яким була вкрита його домовина, як символ вдячності держави за мужність, жертовність і захист Батьківщини її сином.
У скорботі залишилися найдорожчі для Любомира люди — мати, брат і сестри. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, друзям і всім, хто знав та любив Любомира. Розділяємо біль цієї важкої втрати. Нехай Господь дасть сили пережити цей непоправний біль, а світла пам’ять про Героя назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав.
Світла і вічна пам’ять Захиснику України Любомиру Музиці.
Вічна слава Герою!
